Українськими стежками

Внимание, откроется в новом окне. PDFПечатьE-mail

Ілля Юхимович Рєпін прожив довге, сповнене творчим натхненням життя. Його звикли називати російським художником, значно применшуючи вплив України. Але саме Україна була для Рєпіна батьківщиною. Історія України, побут її народу, її природа дали йому перші життєві враження і потім завжди хвилювали його мистецьку уяву

Враження дитинства та юності завжди найяскравіші й часто накладають відбиток на все наступне життя й діяльність людини. Провівши дитинство в Чугуєві, уже в дитячі та юнацькі роки Ілля Рєпін познайомився з побутом України, народним мистецтвом, мовою, піснею. Але лише проживаючи в Петербурзі, він з особливою силою почав відчувати свій зв’язок з рідними місцями. Йому часом навіть здавалося, що ніде в світі нічого кращого немає за Україну. Неабияку підтримку  своїм симпатіям до українського народного життя Рєпін знайшов в українському гуртку, в який він потрапив в Академії. Студенти-українці – учасники таких гуртків були міцно зв’язані з народним життям, бо самі були вихідцями з народу. Вони підтримували особисте знайомство з багатьма відомими представниками україн-ської культури як в Петербурзі, так і в Україні. Тут Рєпін знайомиться з майбутнім засновником Київської рисувальної школи М. І. Мурашком, який згодом завітає до Іллі Рєпіна в Чугуїв.

Коли в 1867 році, під час літніх канікул, Рєпін приїхав в Чугуїв, то на все оточуюче він подивився вже іншими очима. Навіть українська природа, якою він захоплювався і до переїзду в Петербург, якось несподівано і сильно вразила його своєю чарівністю. У листі до А. В. Прахова Рєпін про це пише: «До речі про колорит, тут напрочуд колоритне небо, тепер я ще й трохи звикнув, а перший час мене все це просто вражало, та і не одне небо, а все, все, навіть порох, збитий вівцями, відбиває в собі веселку. Річ, написана тут, повинна блищати своїм колоритом і вбивати все бліде, написане на півночі». В іншому місці читаємо: «…тут я вже не вперше благоговію перед величною, але тихою і спокійною красою української ночі…».

Не тільки природа приваблювала Рєпіна. В околицях Чугуєва в українському селі Тішки художник з великою зацікавленістю придивлявся до буденного життя селян, бував на сінокосі, жнивах та інших роботах. Все побачене він характеризував як «чудові, колоритні й сильні картини». А. В. Прахову Рєпін признавався, що тепер любить українців «більш, ніж будь-коли».

Навіть відвідавши стару Європу у 1872-1876 роках, де в цей час мали успіх зображення італійок, Рєпін створює портрети дівчат в українському народному костюмі. Згодом він писав В. В. Стасову: «Тільки малоросіянки і парижанки вміють зодягатися зі смаком! Ви не повірите, як чарівно зодягаються дівчата, парубки також вправно; але це зовсім не та конфектність пошла, котру вигадали Трутовський і інші. Це, дійсно, народний, зручний і граціозний одяг, незважаючи на великі чоботиська. А які дукати, намиста!! Головні пов’язки, квіти!! А які обличчя!!! А яка мова!!! Просто чарівність, чарівність, чарівність!!!».

 

 

Після довгого перебування за кордоном його непереборно потягло додому, в місця, про які він так часто мріяв на чужині. Восени 1876 року, вже будучі всесвітньо відомим художником, Ілля Рєпін повертається до Чугуєва. Він з захопленням працює, і з-під його пензля в цей період виходить не один визначний твір. Тоді ж зародилися й задумки деяких найкращих в його творчості картин, таких як «Арешт пропагандиста», «Вечорниці», «Хресний хід».

Але найбільш вражаючими виявилися «Запорожці», над якими Рєпін почав працювати в Москві. Влітку 1878 року друг художника М. В. Прахов звернув його увагу на лист запорожців до турецького султана як на чудовий сюжет для картини. Рєпіна вже давно томили неясні образи великої історичної епопеї, дійовою особою якої було б запорозьке козацтво. Жива уява художника була заполонена тими могутніми картинками, які розгорнув М. В. Гоголь у повісті «Тарас Бульба». І ось тепер він відчув, що в новому сюжеті яскраво втілюються всі його думки про запорозьких козаків. Почавши працювати над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану», Рєпін відчув, як мало він знає про своїх героїв. Треба було вивчити історію Запорозької Січі, звичаї, зброю, побутові подробиці, відвідати місця, де колись жили запорожці. Але для цього були потрібні кошти і час.

У травні 1880 року художник разом із своїм учнем В. О. Сєровим поїхав в Україну. Мандрівка почалася з Харківщини. Він відвідав і Святогорський Успенський монастир на Сіверському Дінці. А вже в червні був на Дніпрі в місцях колишньої Запорозької Січі.

З Дніпра Рєпін поїхав до Одеси, а вже звідти у маєток Тарновського – Качанівку, а по дорозі зупинився у Києві у свого приятеля М. І. Мурашка.

Працюючи над «Запорожцями», Рєпін усім своїм єством поринув у далеку запорозьку старовину. Це відбилось навіть у сімейному побуті. Він читав своїм дітям вголос українською мовою про запорозьких козаків, про отамана Сірка, думи про трьох братів, що втекли з турецької неволі, про козака Голоту, що не боїться «ні вогня, ні меча, ні третього болота», про Тараса Бульбу, Андрія і Остапа. Синові Юрію пошили жупана, поголили голову, залишили тільки оселедець, який він замотував біля вуха. А коли Микола Мурашко привіз хлопчику українську сорочку і штани, то він зовсім став схожий на запорожця, з нього Рєпін малював малого джуру.

У 1887 році Ілля Рєпін знайомиться з Дмитром Івановичем Яворницьким, який був чудовим оповідачем. Усе нове, що він знаходив в історії Запоріжжя, відразу ставало відомо Рєпіну. Художник з великою вдячністю сприймав допомогу Д. І. Яворницького й на знак цього подарував йому перший олійний ескіз «Запорожців», а також написав з нього писаря в картині.

Зокрема, через Д. І. Яворницького до Рєпіна звернулось Товариство ім. Т. Г. Шевченка з проханням написати портрет Шевченка для могили поета на Чернечій горі біля Дніпра. За п’ять років портрет був готовий. Повертається Ілля Рєпін до творчості Шевченка і коли починають збирати кошти на пам’ятник Шевченку у Києві. Ілля Юхимович створює акварельну роботу «Прометей» за мотивами поеми Т. Г. Шевченка «Кавказ», щоб потім видати цей малюнок у вигляді художньої листівки на користь фонду на спорудження пам’ятника.

Після «Запорожців» Рєпін довгий час не показував творів на сюжети з української історії. Але це не значить, що він не працював над такими творами. У 1909 році на пересувній виставці вперше експонується «Чорноморська вольниця». Сюжет для картини Рєпін запозичив з народної творчості, з української історичної думи про плавання козаків по Чорному морю під час походу до берегів Туреччини. Дума відноситься до кінця ХVI століття. У ній розповідається, як буря застала козацькі човни посеред моря. Відчуваючи неминучу загибель, отаман просить козаків сповідатися перед смертю. Відгукнувся тільки Олексій Попович. Як тільки він сповідався в гріхах, море стихло і човни щасливо прибило до берега.

Навіть остання картина Іллі Рєпіна «Гопак» присвячена Батьківщині. Роздягнутий до пояса, але в шапці й з сережкою у вусі, козак весело грає на бандурі. На його темному обличчі яскраво біліють зуби. Ця картина так і залишилась незавершеною. В останні дні життя художник майже підповзав до неї, хапаючись за меблі, але не кидав роботи.

Незадовго до смерті Рєпін отримав від земляків запрошення приїхати в Україну. Художник відповів їм таким листом: «Люб’язні, милі земляки, прошу у вас пробачення за мою малописьменність в українській мові. Признаюся вам, що ваше писання мені – дуже відрадно душі моїй, і я дуже шкодую, що не можу відповісти вам на столь люб’язній моєму серцю мові дорогої України; прошу вас вірити в почуття моєї відданості й безкінечний жаль, що я вже не можу приїхати на життя в солодку, веселу Україну».