Пролилися на Вкраїні великії сльози Колективізація на Чугуївщині

Внимание, откроется в новом окне. PDFПечатьE-mail

...Голод, який поширювався протягом  1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п’яти чоловік мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний її член мав близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії. Мали місце численні випадки канібалізму. За словами одного радянського автора, «першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство»…

О. Субтельний. «Історія України».

…У 1933 р. помічник Сталіна на Україні Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!» Відомо, наскільки малодостовірною є радянська статистика того часу (роздратований результатами перепису 1937 р., що виявив страхітливо високу смертність, Сталін наказав розстріляти керівників програми перепису). Радянські архівні матеріали, що стосуються сталінської доби, залишаються в основному  недоступними. Тому важко остаточно визначити кількість померлих з голоду. За підрахунками, що спираються на методи демографічної екстраполяції, число його жертв на Україні коливається в межах 3-6 млн чоловік…

О. Субтельний. «Історія України».

 

Важкий коток колективізації повільно рухався по Чугуївщині. До 1931 року в районі було колективних господарств близько 10%. Перед новим 1932 роком тут побував перший секретар ЦК КПУ(б) С. В. Косіор. Таке неподобство під боком ЦК (Харків на той час був столицею України) він стерпіти не міг. Наслідком його поїздки було те, що з посади першого секретаря райпарткому було усунено, а голову райвиконкому віддано до суду «…за малодушність в проведенні лінії партії в життя» і розстріляно.

Нове керівництво гаряче взялося за «виправлення недоліків». Для кожного села були створені бригади комуністів і комсомольців. Правда, місцевих «буксирів», як їх назвали в народі, було обмаль – допоміг Харків. Віддані справі комуністи і комсомольці з 67-го Куп’янського полку, що був розквартирований в Чугуєві, також працювали в бригадах «буксирів».

«Важлива політична справа» була зрушена з місця. Якщо на 30 січня відсоток колективізації складав 13,8, то до 20 березня він підскочив до 46. Вживалися найрішучіші заходи. Найбільш упертих селян везли до Харкова – там «виховували». Повертаючись назад, вони слухняно писали заяви на вступ до колгоспів. До середини 1932 року відсоток колективізації зріс до 60. Дуже неслухняних розкуркулювали і відправляли до Сибіру.

 

 

Разом з цими заходами проводилося «викачування» хліба. Тут показали своє обличчя комбєди, до яких входила сільська голитьба, – п’яниці, ледарі, не здатні господарювати. Колективізація та «боротьба за хліб» дала їм можливість значно покращити своє матеріальне становище. Їм видавалося до 15 відсотків знайденого хліба та майже все майно розкуркулених.

Радянські народні суди теж були на варті компартійних законів. Тільки в Чугуївському районі за 1932 рік було розглянуто 53 справи і засуджено до різних термінів ув’язнення більше 200 чоловік. Харківський обласний народний суд розглянув 1500 подібних справ тільки по місту Чугуєву та району.

Чимало чорних справ і на рахунку ДПУ, котре на той час очолював вірний ленінець Балицький. Він багато зробив, аби догодити компартійній верхівці. В’язниць не вистачало, тож він терміново на землях колишнього поміщика Булацеля створив два радгоспи ДПУ – 5-й і 7-й. Нині це господарства «Слобожанський» та «Іванівський». Туди відсилали на виправлення неслухів.

Мовою сумної статистики

Робота партії та ДПУ мала свої наслідки. В другій половині 1932 року почалося масове голодування селян. Різко виросла смертність. Найбільша смертність спостерігалася в селах В. Бабка, де вмер кожний четвертий, Коробочкіно, Малинівка – кожний п’ятий.

Незважаючи на те що Чугуїв був під боком райпарткому, колективізація просувалася дуже повільно. Причому тільки в 1932 році було наспіх створено чотири колгоспи: в Осинівці, Клугино-Башкирівці, на Преображенці та Зачуговці. З селян викачали хліб підчисту. Райпартком рапортував облпарткому, що план хлібоздачі по Чугуєву виконаний достроково і на 115 відсотків. Це була велика перемога. Разом з тим були і інші цифри: в 1933 р. кількість померлих в 3 рази перевищує кількість народжених (відомості по 1932 року втрачені). Дані про дати смерті свідчать, що пік смертності на Чугуївщині припадав на лютий-березень 1933 р. Варто зазначити, що в книгах реєстрації не було жодного запису про смерть через дистрофію. По книзі, вмирали від сердечної недостатності, гіпертонії, бронхіту, туберкульозу та інших хвороб.

В 1931 році Чугуїв і район були занесені на «Чорну дошку», а це означало, що сюди не надходили сіль, мило, гас та інший крам. Всі ці товари були повністю заблоковані. Живи, як хочеш і як можеш.

Гортаючи сторінки партійних документів, теж не знайдеш відомостей про смертність та її причини. Лише в одному протоколі партійних зборів радгоспу № 5 говорилося, що директор радгоспу зловживає службовим становищем – видав пайки по 200 грамів хліба на день п’ятьом особам. Зате в постановах бюро райпарткому рясніли настанови про повторний обмолот соломи, необхідність перевіювати полову та вести жорстоку боротьбу з розкрадачами збіжжя. Зокрема, 532 чоловіки були засуджені до ув’язнення «за три колоски», тобто покарано людей, котрі після жнив збирали рідко загублені колоски.

Найважче від голодомору постраждало сільське населення, в першу чергу рядові колгоспники і одноосібники, потім працівники радгоспів, сільська інтелігенція.

У містах голод не придбав таких жахливих масштабів, як на селі. Тим більше, що Чугуїв був військовим містом, а війсь-ковослужбовці в СРСР, як відомо, завжди забезпечувалися додатковим пайком. Робочі підприємств і службовці отримували продуктові картки, військовослужбовці отримували пайок, школярам покладався обід в школі. Основними категоріями голодуючого населення в містах були сім’ї кооператорів, найманих працівників, які не одержували карток; дрібні і середні службовці, учні, студенти.

16 лютого 1933 р. комісія з обстеження дитбудинку в Чугуєві інформувала Бюро райпарткому: «З огляду на сильний занепад харчування дітей, необхідно запропонувати Райздрав-інспектору негайно вжити заходів до забезпечення дитбудинку риб’ячим жиром на лютий, березень місяці. Просити РВК про заміну 2-х корів дитбудинку (дають 3 літри молока на добу) на більш дійних і сприяти у постачанні будинку комбікормами для годування 4-х корів. Зобов’язати райком в 2-х денний термін провести ретельну чистку апарату дитбудинку, вигнати і передати до суду всіх осіб, винних у розкраданні продуктів дитбудинку і інших злочинах».

...Кажуть, смерть однієї людини – це трагедія, а смерть тисяч або мільйонів людей – це статистика. Скорботна статистика. Усвідомивши, що сталося колись, ми зможемо не допустити жахливих повторень в майбутньому, яке будувати нам.

 

Підготовлено за матеріалами чугуївських істориків та краєзнавців.