Кривавий серпень 88-го

Внимание, откроется в новом окне. PDFПечатьE-mail

Майже 30 років тому, в один із серпневих днів 1988 року, Харківщину охопила справжня паніка. Ще б пак! У Шевченківському районі на території військової частини та за її межами солдат строкової служби холоднокровно розстріляв трьох товаришів по службі і стільки ж цивільних. З автоматом та кількома магазинами до нього неспійманий вбивця з чотирьох напрямків обрав західний – у бік Чугуєва та Харкова.

МОГЛО Б БУТИ ДЕКІЛЬКА «ЧОРНОБИЛІВ»

Теперішньому начальнику залізничної станції «Чугуїв» Віктору Маслову в ту пору виповнилось 26. Він очолював сусідню станцію «Есхар». У ніч з 25-го на 26-е серпня його і всіх начальників станцій керівництво Південної магістралі викликало на роботу і поставило вимогу бути надзвичайно уважними, – швидше за все, часовий, який покинув пост і завдав стільки лиха, забажає скористатися послугами стальної магістралі.

– Моєму потрясінню не було меж, – каже залізничник. – Річ у тім, що п’ятьма роками раніше я демобілізувався з ракетних військ стратегічного значення. А надзвичайна пригода трапилась на території частини в селі Первомайське, особовий склад якої охороняв одне з найбільших в колишньому СРСР сховищ компонентів рідкого палива для ракет – гептилу та меланжу. Те, що загинули шестеро людей і Радянська армія накликала на себе нечувану ганьбу, – так, це велика трагедія, так, це непоправне лихо для рідних і близьких тих, чиї життя вмить обірвалися під мирним небом. Але як колишній ракетник відповідально заявляю: якщо, не доведи господи, той озлоблений боєць надумав би підірвати гранатою або підпалити підземне сховище того ж гептилу — особливо небезпечного отруйного компоненту ракетного палива, могла б трапитись біда, масштабніша за Чорнобильський апокаліпсис. Смертельна хмара накрила б не одну область, і постраждала б не лише Україна…

Через 8 років після тієї жахливої стрілянини автору цих рядків довелось провести власне журналістське розслідування кривавої події, поспілкувавшись зі старшиною частини прапорщиком Павлом Сильченком.

З його слів, «дідівщини» в підрозділі не було. В 1988 році тут налічувалось 55 бійців, але перед цим – 15 солдат. Усіх видно, нестатутними відносинами, зі слів того ж старшини, і не пахло. Важливий об’єкт охороняли цивільні особи.  Проте вийшов наказ цивільних до охорони військового об’єкту не залучати. Тоді солдатам довелось ходити в наряд «через день на ремінь», що суперечило Статуту гарнізонної та караульної служби. От і збільшили роту до 55 чоловік.

 

 

ХТО Ж СЕРЕД НИХ ВБИВЦЯ?

Взимку 1988 року в Первомайське прибули відраховані з учбового підрозділу зв’язку хлопці-веселуни два Едуарда – Чернов і Рокотов, Юрій Кузнєцов, Федір Чаруца і Юрій Власюк – усі одного призову. На перший погляд, звичайні юнаки зі своїми звичками, світоглядами, далеко не ідеальні, але налаштовані два роки тягти нелегку армійську лямку. Вони ще не відали, що в їхній короткій, як мить, долі через якихось 6 місяців злий жарт зіграє рок, що трьом з них буде призначено загинути від свинцевих куль товариша по службі, а четвертий отримає поранення.

У розмові зі мною прапорщик Сільченко навів ряд прикладів, які свідчать про те, що в частині поводження з солдатом-вбивцею було людяним. І коли у суді у підозрюваного запитали, чи має він претензії до командирів, той відповів, що ні до старшини, ні до командиру підрозділу претензій пред’явити не може.

Ось що конкретно сказав прапорщик Сільченко:

– Юрій Власюк – це у нього не здригнулася рука загубити відразу шість душ – закінчив ПТУ, вивчився на помічника машиніста електровозу, до призову в армію освоїв також спеціальність складача поїздів. Батько його гарував гірським майстром на шахті, мати працювала банщицею. Звичайна робітнича родина. Але… Син майже нічим не допомагав батькам, труду був не навчений, ріс білоручкою, в армії частенько викручувався і навіть найлегші обов’язки виконував нехотя, зі скрипом.

Особисто я навчав його, як користуватися штиковою лопатою і мити підлогу. Його ровесники справлялись з роботою швидко, легко, невимушено, маючи достатньо вільного часу. А Власюк був повільним, завжди запізнювався. Адже юнаки за характером різні, от і жартували над ним, насміхались, але фізично, скажу відверто, його ніхто не ображав. Проте і жарти кожен сприймає по-своєму. Деякі, на превеликий жаль, їх не розуміють і накопичують в собі образу, злобу.

«Він, Власюк, вирішив силою зброї довести свою перевагу над кривдниками», – зазначив на суді війсь-ковий слідчий.

ДИЯВОЛЬСЬКИЙ ЧЕТВЕР

Понад усе донецький хлопчина мав зуб на командира відділення сержанта Федора Чаруцу, молдаванина за національністю, який, як з’ясувалось, періодично словесно принижував його гідність.

Невдала репліка, іронія, кепкування безслідно не минулися. На суді Власюк заявив: «Якщо б у мене не закінчились патрони в ріжку, я цього сержанта порізав би на шматки».

Звичку насміхатися над товаришами мав і сибіряк Кузнєцов.

25.08.88 (це був четвер) о 20.00 часовий Власюк заступив на пост і почав обмірковувати свій зловісний план: проникнути до караульного приміщення, розстріляти караул, забрати боєприпаси та сховатися подалі і, як він заявив в ході слідства, «силою зброї добувати собі прожиток».

Він майже здійснив маревний задум. Жертвами його дій стали розстріляний в упор розводящий Рокотов, спершу поранений у ноги, а потім добитий рядовий Кузнєцов («Щоб не мучився» – пояснив Власюк у суді свій кривавий вчинок), смертельно поранений в живіт боєць Чернов, чиїми останніми словами були: «Врятуйте мене, пацани! Я жити хочу!», і троє вбитих цивільних – жителів навколишніх сіл, так звані випадкові жертви.

Солдат-вбивця розумів, що його вже розшукують підняті по бойовій  тривозі міліція, солдати. Телетайпи в усі кінці СРСР відстукали рядки про надзвичайну пригоду, що леденить душу. Студії місцевого радіомовлення в районах області і обласні радіо та ТБ з метою безпеки проінформували населення, що просиналось, про вчинений злочин, і чимало наших земляків боялись виходити з дому.

КІНЦЕВА ЗУПИНКА – СТАНЦІЯ «ЧУГУЇВ»

Спливав час. Вівчарки не брали слід злочинця. А він вів до Старовірівки. Тут у Власюка була дівчина. Він знав місцезнаходження залізничної станції, усі підходи до неї, розклад руху поїздів. Зі Старовірівки товарняком перебазувався до Чугуєва, де облюбував собі місце – чагарники ожин біля складу квартино-експлуатаційної служби.

По чистій випадковості неподалік перебирала картоплю працівниця складу. Паслись кури. Жінці здалося, що якась звірина злякала домашню птицю. Пішла подивитись і… скам’яніла: на неї пильно дивилися вкрай втомлені нелюдські очі втікача і холодне дуло автомата.

Повідомлення про озброєного і дуже небезпечного військовослужбовця вона чула, і коли зустрілась з ним поглядом, зрозуміла, що віджила свій вік. У жінки від страху відняло мову, оніміли ноги. Поникла вся, покірно чекаючи вирок долі, – ось-ось пролунають постріли. Але цього не сталося. Чугуянка пересилила себе і потихесеньку відійшла на безпечну відстань.

– Того солдата затримали співробітники транспортної міліції зі станції Основа, райвідділу МВС та військової комендатури Чугуєва, – підсумував Віктор Маслов.

ПІСЛЯМОВА

2 березня 1989 року. Вирок суду – вищу міра покарання – було виконано. Касаційну скаргу адвоката Власюка Президія Верховної Ради СРСР відхилила.

І цього ж року на екрани країни вийшов фільм-драма під назвою «Караул» – про дідівщину в армії. Картина відзнята за матеріалами реальної кримінальної справи. Йдеться про молодого солдата внутрішніх військ, який у поїзді для перевезення позбавлених волі злочинців розстріляв весь караул…

P.S.: За останніми даними, військова частина у Первомайському розформована. Майно та споруди, що залишились, охороняє підрозділ Чугуївського гарнізону. Міністерство оборони України за сприяння європейської спільноти доклало чимало зусиль, щоб вкрай небезпечні компоненти ракетного палива в повному обсязі вивезти за межі держави.