«Я офіцер. Моя професія – Батьківщину захищати»

Внимание, откроется в новом окне. PDFПечатьE-mail

Герой нашої сьогоднішньої оповіді – старший лейтенант Василь Божок, командир танкової роти 92-ої ОМБр, удостоєний звання «Герой України» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові

Василь – патріот України з дитинства

Василь Божок народився на Житомирщині, в с. Студениця  Коростишівського району. Там навчався до третього класу. У 2002 році мати Галина Василівна Божок разом з дітьми  Василем, Надією і Володимиром переїхала в с. Левків Житомирського району. У 2009 році Василь і Надія закінчили одинадцятий клас Левківської загальноосвітньої  школи.

Із спогадів матері:

«Вася, найстарший син, став опорою для родини. Тихий, врівноважений, трудолюбивий, він завжди допомагав і мені, і молодшим дітям. Життя склалося так, що Василь рано став дорослим. Любов до техніки мій старший син перейняв від дідуся. Німий дідусь завжди в майстерні крутив якесь залізяччя, а Вася був поруч, допомагав і сам навчався. Пам’ятаю, як син зробив для друзів чудову різдвяну зірку. І сама  зірка, і ікона в центрі зірки  світилися різнокольоровими вогниками. Тоді Вася здивував жителів усього села».

 

 

Із спогадів сестри Надії:

«Вася любив географію, мріяв про цікаві подорожі. Школу ми закінчили добре і вирішили разом отримати юридичну освіту, але  несподівано для всіх Вася змінив своє рішення і вступив на навчання до Львівської академії сухопутних військ імені П. Сагайдачного. Напевно, вирішальну роль зіграли два фактори. По-перше, наш Василь – патріот своєї Батьківщини. Коли ми закінчували школу, то в порожню пляшку від шампанського вклали свої записки-побажання. Вася написав, що хоче стати гідним громадянином своєї Батьківщини. Другим важливим фактором стала любов до техніки, особливо до військової».

Зараз Василь уже й згадати не береться, чому надумав стати військовим. Рішення прийшло само собою, наче повістка з майбутнього. Як зізнається він  сам, то був поклик душі, пояснити який словами неможливо.

Під час навчання йому найбільше подобалися практичні заняття з вогневої та тактичної підготовки, стрільби, польові виходи. У 2013 році Василь Божок успішно закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Управління діями підрозділів танкових військ» та почав нести службу командиром танкового взводу у 92-й окремій механізованій бригаді.

Як розповідає Василь, колектив, можливо, через нечисленність виявився дружним. Його під крило наставника взяв начальник штабу бригади майор Нестеренко. Разом із комроти Олегом Баркатовим знайомив молодого лейтенанта з азами служби.

У середині березня 2014 року їхній взвод у складі бригади вийшов на охорону кордону в Харківсь-кій області, де на той час була надзвичайно тривожна ситуація: поблизу кордону скупчилися сотні одиниць російської військової техніки й тисячі солдатів. Тоді танкісти були готові до відсічі будь-яким провокаціям чи діям супротивника, але, на щастя, обійшлося. Там солдати дізналися, що незабаром бригаду перекинуть у зону АТО в сектор «А».

Танковий бій лейтенанта Василя Божка

На початку 2015 року лейтенант Божок був відряджений для виконання завдань у зону АТО.

…Екіпаж танка Т-674 – «Удав» (так його назвали танкісти), до якого входили командир танкового взводу лейтенант Василь Божок із позивним «Кулак», навідник-оператор молодший сержант Віталій Лиско та механік-водій старший солдат Артур Шахмандаров, отримали бойовий наказ на висування до селища Луганське. Там танкісти зайняли опорний пункт та взяли під охорону ділянку траси Артемівськ – Дебальцеве.

12 лютого танковий підрозділ отримав наказ висунутися до села Логвинове для допомоги військовикам 79-ї бригади при зачистці населеного пункту. Екіпаж танка вибивав терористів із займаних позицій. Після того отримали наказ замаскуватися в лісосмузі за селом. При висуванні на позиції виявили 3 танки терористів, які рухалися від Вуглегірська. Лейтенант Василь Божок  якимось шостим чуттям відчув, що наступний бій буде важким і найменша помилка екіпажу може дорого коштувати. Офіцер помінявся місцями з навідником-оператором. «Спіймавши» танк у приціл, лейтенант здійснив перший постріл. Випущений українським офіцером снаряд влучив, як то кажуть, в «яблучко». «Удав» плавно відходив назад, ведучи при цьому вогонь. Серед диму бойовики не побачили, звідки стріляв наш героїчний танк, і зосередили вогонь по раніше підбитому танку, який стояв по другий бік траси. Водночас бойова машина Василя Божка була прихована за двома підбитими БМП. Він вів нерівний бій із бойовиками, діючи за схемою «виїхав, вистрелив, сховався».

Третя «72-ка», наче мисливець у пошуках здобичі, виїхала з ґрунтової дороги на трасу та почала рухатися в бік схованого нашого танка. Переїжджаючи через місток вузенької річки, ворожий танк повернувся кормою до «Удава». Саме цього моменту і чекав Василь. Останній влучний постріл вдарив по двигуну. Бойова машина спалахнула; втративши керування, ворожий танк звалився із мосту у воду.

Побачивши, що боєкомплект майже весь витрачений та механізм заряджання вийшов із ладу, офіцер повернув машину у бік селища Луганське. По дорозі екіпаж підхопив собі на броню ще трьох бійців 79-ї бригади та продовжив рух до базового  табору…

Саме за цей бій Василю Божку Указом Президента України від 14 жовтня 2015 року  було присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка».

– У момент бою я не думав про себе, свою безпеку, тим більш, про геройство – просто виконував бойову задачу. Я був морально і психологічно готовий до війни, бо ж усвідомлював усю відповідальність, яка покладається на кадрових військовослужбовців. Дуже у нагоді стали уміння з тактичної та вогневої підготовки, – розповідає офіцер. – Це заслуга всього екіпажу нашого «Удава», який діяв злагоджено та професійно.

Із спогадів сестри Надії:

«З початком АТО бачитися з братом ми стали ще рідше. Вася щодня телефонував до мами, але ніколи не розповідав їй про військові події, завжди говорив, що у нього все добре. Він не звик турбувати своїх рідних, особливо маму (рідні не знали про перебування Василя у зоні АТО – ред.). Про те, що брат нагороджений трьома медалями: «Патріот України», «Ярослава Мудрого», «Богдана Хмельницького», ми дізналися з інтернету. По телебаченню побачили, як президент Порошенко вручив Василю «Золоту Зірку». За бойові заслуги брат отримав двотижневу відпустку і приїхав у Левків. Про свій приїзд нікого не попередив, просто підійшов до дверей – і постукав. Ми були дуже щасливі, що брат поруч із нами. Особливо раділа мама. Вона не відходила він Васі ні на хвилинку. Але відпустка тривала лише два тижні. Прийшов терміновий виклик від командування, і брат знову повернувся до лав українського війська. Ми віримо, що скоро війна закінчиться, і наш брат Василь, і всі інші військові повернуться додому живими і здоровими. Ми чекаємо на повернення наших героїв».

Служив і буду служити народу України!

Василь Божок – надзвичайно скромна людина. Дуже довго довелося вмовляти його на спілкування, і відповідав він на питання стримано, навіть сором’язливо; склалося враження, що він більш впевнено почував себе на полі бою, ніж перед кореспондентом. Старший лейтенант ніколи не хизується нагородами:

– Коли я дізнався, що став Героєм України, то був здивований – не чекав на таку нагороду. Звичайно, було приємно. Але нагорода для мене – це просто чесно здобутий у бою трофей, у цьому немає нічого незвичайного. І я розділяю це високе визнання з боку держави зі своїм екіпажем, взводом, ротою, батальйоном, усією бригадою.

Раз і назавжди обрав Василь Божок справжню чоловічу професію – бути захисником рідної землі – у цьому він упевнений: «Я офіцер, моя професія – Батьківщину захищати. Служив і буду служити народу України!»

У публікації використано матеріали українських ЗМІ.